ВІДПУСТКА
Бувальщина
– …Так ось, Олесику, – почав Радик, всмоктавши при цьому другий келих пива. – Він був Спостерігачем Всесвіту. Він був безсмертний, володів абсолютно невразливим трансформованим тілом і міг миттєво перенестися в будь-яку точку простору-часу. А його могутній напівелектронний мозок за одну мить, за зоровим враженням і свідченнями найскладніших приладів, оцінював поточну космічну систему, починаючи її масою і складом, і закінчуючи повним часом життя, що їй залишилося (і це, включаючи й цивілізації, якщо вони є в системі!). При тому безпомилково ухвалюючи довгострокові рішення. Він стежив за формуванням галактик, уважно спостерігав виникнення зірок і зародження життя, бачив загибель світів і падіння цивілізацій. Але всі ці пристрасті, ці катаклізми, деколи всесвітнього масштабу, абсолютно його не турбували! Та йому і не дозволялося нікуди втручатися. Він повинен був тільки спостерігати за розвитком Всесвіту і скрупульозно фіксувати кожну найдрібнішу деталь еволюції. Він і досліджував все холодно і неупереджено, як машина. Ось де справжнє зоряне виховання і вселенський гарт! Просто зоряний хлопчик якийсь. Але вся ця дарівщина продовжувалася для нього до тих пір, поки він не вирішив допомогти землянам. Здається, його спокусило якесь наше дівчисько, якщо я його правильно зрозумів. Коротше, за якісь два століття він втратив усі свої надприродні здібності і безсмертя. Емоції, мій друже, з’їдають людину без залишку. І ось тепер усіма покинутий і забутий, і своєю дівчиною у тому числі, він бомжує по грішній Землі.
Та він сам мав би тобі все це розказати (ми з ним учора так і домовлялися), але, як бачиш, він чомусь не прийшов. Зовсім спився, бідолаха… Проте ви б з ним порозумілися: як-не-як, але астроному, хай навіть і початківцю, йому є що розказати! Ти мені не віриш? Бачу, що не віриш. Що ж, я це передбачав, і тому приготував для тебе невеликий доказ. Ти, мабуть, знаєш зірку тау Тукана. Так от, у неї є протопра… про-то-пла-нетний диск, що наполовину складається з пилу, інше – газ, в основному, водень та гелій. Через десять мільйонів років тут виникнуть вісім планет, а ще через три мільярди на другій з них зародиться життя, яке ще через мільярд літ розвинеться в цивілізацію. Ну, що скажеш? І де б я ще все це узнав, як не від нього, Спостерігача Всесвіту, який бачив усе на власні очі! – завершив задоволений собою Радик, починаючи третій кухоль.
Олесь зітхнув. Поморщився. Пафос, купа штампів. Придумав би вже що-небудь нове. Для різноманітності. То у нього маг, що пивом відкриває у себе «клапан левітації». Тепер ось – спостерігач Всесвіту.
Взагалі-то, Олесеві вже достоту набридли ці вечірні посиденьки з плітками, на які його постійно спокушав понад міру нерозлучний друг, письменник-початківець. «Окрім тебе у мене ж нікого немає» – нерідко блазнював Радик. За вікнами глухого напівпорожнього бару, що збирав далеко не вершки суспільства, вже сутеніло і Олесеві зовсім не хотілося знову проґавити Венеру. А щодо тау Тукана, то про неї і її протопланетний диск, відкритий шість років тому, вийшла вичерпна барвиста (з екстравагантними гіпотезами про планети і цивілізації) стаття, здається, в торішньому номері «Пізнаваного космосу».
– Так, друже мій, – сказав Олесь невблаганним тоном, як завжди, бажаючи відразу розставити всі крапки над «і», – відповідай мені, тільки сходу, не роздумуючи: скільки разів ти перечитав цю статтю, перш ніж вивчив слово «протопланетний»?
– Дивишся на десять кроків наперед, так, розумнику? – зітхнув Радик, відсьорбуючи ще трохи. – Гаразд, ти мене вичислив. Я вигадав все це, щоб заманити тебе сюди і повідати як фахівцю ідею моєї нової науково-фантастичної повісті. До речі, як тобі вона?
– Слухай, звернися до мене, коли подорослішаєш, вибачай за лаконізм. Я б відповів тобі більш докладно, повідай ти свою ідею годин на десять раніше або на п’ятнадцять пізніше. Тобто, вдень, у неробочий час…
– Так ти ж удень спиш.
– Дуже дотепно. А зараз вибач, труба кличе. Смачного!
Олесь встав, оглянув скептично панківську і напівбомжову публіку, що прохолоджувалася за столиками, нахилився до друга і з єхидцею додав:
– Щось усі твої фантастичні ідеї дотепер не дозволили тобі змінити заклад громадського харчування.
– Так у мене ж тут – натхнення! – кинув Радик йому вслід.
«Буде йому натхнення з музами, – думав Олесь, поспішаючи на свіже повітря, – якщо я спізнюсь на спостереження».
Аж раптом щось на мить привернуло його увагу, він навіть не зразу зрозумів, що саме, і зникло серед спочиваючої публіки.
«І звідки у гомініда пейджер?» – ця запізніла думка змусила Олеся пригальмувати біля самого виходу із забігайлівки і ще раз озирнутися. Цей пейджер щойно промайнув перед очима, причому в руках особи, для якої володіння подібними здобутками цивілізації було досить малоймовірним.
За столиком, що стояв оддалік від інших і ближче до виходу, сиділо щось, чого навіть бомжом назвати язик не повертався – це було занадто навіть для бомжів. Прихожани такої діри, як ця, видавалися порівняно з ним просто-таки золотою аристократією. Це «щось» взагалі було якоюсь напівмавпою. Так, мабуть, на ньому круто відпочила не лише природа, але й еволюція! Те, що на ньому бовталося, було чи то непевною згадкою про одяг, чи то засмоктаною брудною шерстю. І несло від нього як з помийної ями, в якій розлилася цистерна самогону. Втім, мабуть, все це дуже перебільшені образні думки… Проте суть відображена правильно.
Його столик був уставлений порожніми пляшками з-під горілки і ще не порожніми, а то і взагалі закупореними – пива. Еге, якщо після горілки пішло пиво, значить, справи зовсім кепські.
Єдине, що настирливо і з упертістю, гідною кращого застосування, заявляло про все ще приналежність цього індивіда до загону гомо, було щось на зразок пейджера в землистого кольору руках, на який він уважно дивився. Хіба що цей пейджер був якийсь більш блискучий, мало не світився. Хоча, може, це по контрасту з руками…
Цікавість, яка спонукає Олеся будувати телескопи і не спати ночами, саме вона, рідненька, змусила його геть забути про Венеру, вщент розчавити будь-яку огиду і підкрастися до «мавпи». Що можна такому типу передавати на пейджер?!
Тільки підійшовши ближче і заглянувши через плече жебраку, Олесь побачив, що це був все-таки не зовсім пейджер, а щось на зразок калькулятора з химерними клавішами і величезним індикатором, на якому дійсно горіло повідомлення. Хлопець напружив зір, бажаючи прочитати напис. Він тільки розібрав перше слово «Агенту…».
Раптом гомінід зітхнув, залпом осушив щойно відкриту пляшку пива і…
Те, що трапилося наступної хвилини, було схоже на що завгодно – на сон, на спецефекти з голлівудського блокбастера, на білу гарячку, тільки не на об’єктивну реальність. Олесь навіть відскочив (кому-кому, а йому-то вже точно «білочка» не загрожувала!).
Жебрак різко встав, випростався, виявившись під два метри зросту. Його сиве волосся потемніло, шкіра посвітлішала, придбавши здоровий гладкий оксамитний вид. Його чи то лахміття, чи то шерсть стали чудовим коричневим комбінезоном астронавта, в одну з численних кишень якого був вкладений пейджер-калькулятор. І запах смітника кудись безслідно зник…
Астронавт озирнувся, лукаво виблискуючи прозорими очима, і Олесь побачив вольове, мужнє обличчя. Помітивши хлопчину, що геть очманів, астронавт злегка посміхнувся, витягнув пейджер, подивився на нього, як на пістолет з вистріляною обоймою, і недбало шпурнув його в куток. Потім залишив гроші на столику, вкинув у свою торбу кілька пляшок пива, які не встигли ще піддатися розкриттю, і твердим широким кроком розтанув у сутінках вулиці.
________________________
У залі глухої забігайлівки як і раніше пили і галасували, ніби у Всесвіті ніколи ніщо істотне не відбувалося, а один цікавий хлопець все витріщався, розкривши рота, на згасаючий напис викинутого пейджера: «Агенту 1000000206. Ваша відпустка закінчується за п’ять годин. Чергова капсула чекатиме на вас у квадраті 3.5.2 місцевої системи координат. Дирекція Ліги. P.S.: не забудьте експонати!».
Миколаїв. Серпень 1992 р. – 20 червня 1998 р. – 20 лютого 2004 р.
……………………………………………
Якщо у вас з’явилося бажання і є можливість підтримати мою творчість матеріально,
після листування особисто зі мною відправляйте ваші ДОБРОВІЛЬНІ ПОЖЕРТВИ через MoneyGram чи Western Union,
або безпосередньо на мій рахунок в Австрії сюди:
RAIFFEISENLANDESBANK NOE-WIEN
Vyacheslav Chubenko
IBAN: AT54 3200 0000 1155 5497
BIC: RLNWATWW
Або
PayPal: asfaya2017@gmail.com
Щиро дякую!
